Верба
Верба, або ВЕР-БА.
В давнину ці слова відповідно означали «Всесвіт» і «Матір». В українській мові подвійну Матір, тобто Матір Матері й сьогодні називають «баба», «бабуля» та іншими словами, похідними від подвоєння «ба». Слово має коріння у первісних культах Праматері світу. Й до сьогодні кам’яні культові зображення праматері, що стояли на узвишшях могил по всій Україні, називають Бабами.
Слово «вер» також дуже давнє. Величність позначуваного ним поняття — Всесвіту — відбилась в багатьох українських словах, які ніби засвідчують величність та перевагу цього слова над іншими. Деякими з них ми користуємося і сьогодні. Це слова «верх», «вершина», «вершити», «верхів’я», «верхній», зверхник», «верховода», «верховина» тощо.
Таке вшанування верби підкреслює значимість символіки цієї рослини для України і українського народу. Як символ Матері Всесвіту, а точніше її тотем-дерево, верба відігравала значну роль в обрядах і ритуалах українських релігійних і народних Свят. Перед Великоднем цілий тиждень святкувалось вшанування Матері Всесвіту — Верби. І досі збереглись спрощені та перекручені деякі обряди цього Свята й назва — «вербний тиждень», «вербна неділя», «вербиця».
Освяченою Вербою торкалися всіх домочадців, а особливо дітей, промовляючи при цьому:
Будь великим, як Верба, А здоровим, як Вода, А багатим, як Земля.