Версия №2 слова Козак (главная) автор Олег Симоненко от 27.05.2015, 19:55 Козак, ті які казали, або по-казали. Козаки, це ті які по-казували образи, або по сучасному теліпати.
Другий варіант:
Козак, или Коз-ак, КОС-ак, или Коса.
Зовнішня ознака кшатрія – зачіска коса, теж є взаємоповязаною з назвою – косак, козак, та світоглядом козацтва, символ вправного шляхтича-воїна. Її мали великі князі Русі, та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків. У Льва Диякона є опис, як виглядав великий князь Святослав: «Середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду»
Тож коса – тисячолітній символ вправного володіння військовою справою, належності до варни кшатріїв, шляхетних родів династійних воїнів та правителів. «Смерть з косою» – це про людину, талантом та професією якої є вміння вишукано вбивати, косити, сікти ворогів, зовнішньою ознакою є зачіска – коса, а ім’я цій людині косак, козак.
Козак-косак косить та січе ворога, тому він може зватись не лише козаком-косаком а і січовиком. Отже категорії кос та сік, січ рівнозначні. «Назва «Січ» – виникла, без сумніву, від слова «сікти» в розумінні рубати»
Назви варн-каст, – чотирьох соціально-фахових груп: брахмани (провідники, вчителі та інтелігенція), кшатрійі (військові та керівники суспільства), ваішйі (фермери та бізнесмени), шудри (робітники)
Коса, або Кош, Кошем-військом керує кошовий отаман. «Кіш» – назва військового товариства запорожців. Кіш, відповідно, до попередньоопрацьованого – це військо кшатріїв, тобто воїнів. І, дійсно, слово Кіш однокореневе зі словом «кшатрії». З точки зору мовознавства, звук і у корені кіш є випадним.
Воїн Коша, один з його кшатріїв може зватись косак.
Подібну ж етимологію має слово яким позначають житло кшатріїв – казарма. Походить від, імовірного, первинного кашарма, в наслідок чергування ш – с в касарма і наступним с – з в казарма
Кіш – військовий табір у князівському, а згодом козацькому війську [5;86]. Кошей – фаланга, каре; шикування в три шеренги в запорозькому війську [13]. Дуже довго побутувала назва лука та арбалета – куша
Каша – їжа кшатрія, кушак – пояс кшатрія, кашкет – головний убір кшатрія, шатро – похідне житло кшатрія, шати – одяг кшатрія.
Клос А.І., Нікопольський інститут Запорізького національного університету
Етимологія концепту «козак» є важливою складовою у процесі дослідження виникнення та формування козацтва. Її не можна оминути прагнучі достовірного висвітлення історії козацтва. Опрацювання цього питання є актуальним в світлі з’ясування значення слова, що іменує носія явища і тим самим, імовірно, вказує на суть і витоки самого явища козацтва, щодо яких, через захованість в глибинах історії, ще не узгоджені однозначні висновки. Розуміння етимології слова «козак», його первинної словотворчої структури та виявлення елементів його давнього, істинного значення [40;1568] може бути тією ниттю яка приведе нас до розв’язання проблеми похідної ідентифікації козацтва як явища та слугувати корінним елементом у вирішенні цього питання.
Проблематика пояснення виникнення та змістового значення концепту «козак» є такою, що на даний момент, не зважаючи на намагання роз’яснити його, виходячи з того чи іншого міркування, так і не привела до остаточного та об’єктивного підсумку.
Розгляду питання етимології концепту «козак» приділено увагу майже всіма дослідники козацтва, які пропонують найрізноманітніші варіанти та версії тлумачення походження та значення слова козак. У переважній більшості випадків це лише поверхневий розгляд, імовірно, пов'язаний з тим, що з ходу не вдається зрозуміти дане слово та пояснити його.
«На жаль, чимало наших видатних істориків не надають значення безвідповідальним мовознавчим вправам і вводять до своїх текстів їх погано аргументовані заяви. Нестримна фантазія мовознавців, необмежених вимогою зіставляти свої здогадки з реальним історичним процесом, міфологією, національними традиціями, національною ментальністю та іншими проявами феномену козацтва, наплодила безліч легковажних тлумачень козацької термінології, суперечливих і взаємовиключних» [5;82].
Переглянемо усталені пояснення походження та значення слова «козак».
«Етимологічний словник української мови»: «Козак – давнє запозичення з тюркських мов; тур. kazak «козак», крим-татар. козак «вільна, незалежна людина; шукач пригод, бродяга» [13].
Термін «козак» на письмі вперше згадується, в Початковій монгольській хроніці під 1240 р. [27]. О.Пріцак вказує, що слово «козак», вперше зафіксоване в арабсько-половецькому словнику 1245 року [39]. Грушевський М.С. Слово «козак» – тюркське слово, що здавна жило в устах кочового населення наших степів, відоме уже в половецькому словнику 1303 р. в значенні «сторож», «воїн» [11;152]. Половецький словник «Codex Cumanicus». Також слово «козак» зафіксовано у додатку до грецького збірника житій святих «Сйнаксаря».
Академік В.Бартольд в «Енциклопедії ісламу» відлік часу початку вживання тюрками і монголами терміну «казак» вважав XV ст . В тойже період, що вихід на широку історичну арену наших воєнів під назвою козаки.
Слово «козак» не руського походження. Воно тюркського кореня. Саме слово козак у перекладі на руську мову означає молодець, звитяжець, і рівносильне черкеському «джигіт» [22].
Дорошенко Д.І. Слово «козак» – тюркське. Означає поняття варти, сторожі, караулу. В тюркському словнику російського вченого Радлова слово «козак» означає вільного незалежного чоловіка, волоцюгу [12;153].
Розгляд походження та значення слова «козак» в підручниках для ВУЗів складає враження, що відбувається лише кочівля з одного в інше видання версії про те, що слово козак має тюркське походження. Зокрема, Семененко В.І., Радченко Л.О. «Історія України з прадавніх часів до сьогодення»: «Слово «козак» – тюркського походження. У Криму козаками називали вартових або розбійників» [39]. Бойко О.Д. «Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів»: «У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання» [3]. Зайцев Ю. «Історія України»: «Слово «козак» тюркського походження» [19]. Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак» в перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою і завоювань» [31]. Борисенко В.Й. «Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. Навчальний посібник»: «Термін «козак» з’явившись в пратюркській мові, поступово набуло значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей» [4]. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак». Початковій монгольській хроніці означав самітню людину, «схильну до завоювання». У словнику половецької мови «страж», «конвоїр». В Україні поступово набув значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей. Водночас козак — дрібний власник і виробник» [27]. Чайковський А.С. «Історія держави і права України: Навчальний посібник»: «Козак – слово тюркського походження. Воно трактується як «варта», «караул», «вільна незалежна людина» [18]. Чайковський А.С., Шевченко В.Ф. «Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів»: «Слово «козак» у перекладі з тюркської означає «одинокий», «вільний», «працелюбний», «войовничій» [43]. Але, обґрунтування тюркомовного походження слова козак автори не наводять.
Як узагальнений приклад, даного напрямку досліджень, можна навести наукове видання з історії козацтва «Україна – козацька держава»: «Козак» – термін тюркського походження запозичений українцями від південних сусідів. У широкому розумінні «козак» - це вільна людина, шукач пригод, бурлака. Водночас цей термін застосовувався для означення прикордонника, вартового вершника, найманого воїна, степового розбійника, добувача» [41;22]. Під категорією «південні сусіди» звичайно ж маються на увазі тюркомовні кримські татари – киримли.
Вище перераховані сентенції базуються на припущенні, що слово «козак» має тюркське походження, тобто є привнесеним у вітчизняне культурно-мовне середовище. Ґрунтується це бачення лише на тому, що таке ж слово є і в тюркських мовах і має певне дотичне значення зі значенням нашого розуміння слова козак. Але від якої первинної категорії в широкому спектрі тюркських мов походить слово козак?
Слово козак, вирішили етимологи, запозичене у тюрків, де цілий народ зветься «казахи». У казахській мові на означення казаха є етнонім «казак», з придихальним (аспіраційним) останнім к. І є словосполучення – каз+ак, що означає гусак (каз) білий (ак) [5;83].
Що ж ще говорять самі казахи про значення слова казах. Термін «казах» – стародавнє казахське слово, що зберегло своє архаїчне значення й вимову дотепер. Термін «казах» складається з кореня «kаз» - «kазу» - що значить «копати», «рити» - і суфікса «аk», що вказує в цьому випадку на професію. Слово «казах» тотожно термінам «копач», «копец», «копань», «копаючий», «риючий», «копальный» і т.п. Таким чином, «казах» - це той, для кого характерний праця, пов'язаний з риттям (копанням) землі або який живе в поритих (скопаних) місцях [2]. Деякі вчені беруть за основу казахське слово «каз» - ходити, кочувати. Казахстанський сходознавець Веніамін Юдін, наприклад, стверджує: «Казак (мається на увазі етнонім казах – К.А.) – людина, яка відділилась від своєї держави, племені або роду, і вимушений вести життя шукача пригод» [32]. Також у казахів є переказ про те, що загальним їх родоначальником був Козак [22]. Неможна заперечувати, що якийсь з козаків приніс імя цілому казахському народові. Д. Молдабаев в своєму творі «Откуда казахи пошли» зазначає: «Слід оговоритись, що «казаками» першопочатково могли називатися люди різних племен як тюркського, так і нетюркського походження [32].
У кримтатарській мові, як і у казахській qaz (читається каз) – гусак [20;25], aq (читається ак) – білий [20;13]. І нікого з етимологів чомусь не турбувало, що образ білого гусака не асоціюється зі значенням слова «козак» у тих же тюркських мовах [5;83].
У мові кримських татар слово «козак» означає вільна, озброєна, незалежна людина, шукач пригод, бродяга; у казанських татар, крім наведеного, це слово має ще й значення «слуга». Аналогічна двозначність у казахській, киргизькій, азербайджанській і башкирській мовах. Для кумиків козак – це «зброєносець у феодала, дружинник», для чагатайців – «розбійник», для половців – «вартовий, передовий, нічний і денний»... Розмаїття значень слова в тюркських мовах і повна його невідповідність дослівному значенню – «білий гусак» свідчить про те, що не ці мови його породили, що слово потрапляло у тюркські мови ззовні, у готовому вигляді при практичному спілкуванні з тими нашими предками, які звали себе козаками. Залежно від стосунків з цими людьми формувалося й значення слова у тій чи іншій тюркській мові. Значення слова «козак» в цих мовах не своє, а запозичене. [5;83]. Стосовно ж татар, то вони, бувши зайдами в землі Ріській, натурально воїнів своїх русинам не давали, а навпаки, з їхніми воїнами вели повсякчас війни і ніколи з народом руським не мішалися, отож-бо козаки руські від них походити аж ніяк не могли [17;57], як власне і назва козак.
Взагалі, про запозичення окремих елементів індоєвропейського культурного комплексу тюрками свідчить археологія [15]. Теж саме можна зазначити і щодо мовних елементів. Філологи кримтатарської мови, найближчої до нашого мовного середовища, серед інших тюркських мов, на яку натякають говорячи про запозичення від південних сусідів, зазначають: «Кримтатарська мова протягом віків не залишалась осторонь від впливу інших мов, що не належали до тюркської групи. В наслідок впливу арабської, перської, грецької, італійської, готської, вірменської, російської, української (руської К.А.) мов постійно поповнювалось та розширювалося її лексичне багатство» [20;4]. Навіть у прізвищах кримських татар, складачів цитованого посібника, які радять: «Изучайте крымтатарский язык» С.М.Усеінова, В.А.Миреєва, В.Ю.Сахаджиєва, ми бачимо індоєвропейські мовні корені – ус, мир, сахаджа. Таким чином, до питання напрямку запозичень, треба підходити більш ретельно. Тому твердження про тюркське походження слова козак є достатньо неаргументованим. Багато основоположних категорій, які нав’язливо подавані як нібито тюркомовні, насправді можна знайти лише в руському козацтві або як такі, що від нього запозичені.
Також, категорію казак, як етнонім, вживають щодо себе донські козаки, вважаючи себе окремим східно-словянським народом. В період 1918 – 1920 років в межах Області Войська Донського, бувшої Російської імперії, було проголошено відновлення незалежної держави, але в результаті військової агресії зі сторони Радянської Російї вона припинила своє існування.
Також є інші варіанти трактування походження слова козак.
Польський історики Павло Плясецький, Самуель Твардовський, Веспорсіан Каховський виводили термін «козак» від слова «коза», зважаючи на спритність козаків [41;20].
Г.Конисський також вважав, що назва «козак» походить від слова «коза», бо «козаки, мовляв на своїх конях такі прудкі були, як ті кози» [16].
Польсько-литовський хроніст другої половини XVI віку Матвій Стрийковський виводив козаків од якогось стародавнього ватажка «Козака». [12;149].
Польський хроніст другої половини XVI ст. Мацей Стрийковський у праці «Хроніка...» (1582) писав про волинських та інших козаків XII—XIII ст.
Козацький літописець Петро Симоновський, з другої половини XVIII ст., вичитавши у одного римського географа, що на Кавказі була область Гірканія, вважав її за батьківщину козаків, бо hircus по латині означає козел, отже звідти й пішли козаки! Були й інші, не менш фантастичні теорії походження козаків [12;149]. Тобто Симоновський виводив козаків від касогів [10].
Серед прихильників гіпотези походження козаків від чужоземних народів слід назвати російського історика М.М. Карамзіна, який вважав попередниками козаків половців і чорних клобуків. Разом з В.М. Татищевим версію про те, що козаки вийшли з Кавказу, підтримували Г.Ф. Міллер і П.І. Симоновський [41;20].
Ян Потоцький заходжувався довести, що козаки – це нащадки тих косогів, яких Мстислав Володимиренко в XI ст. переселив на Чернігівщину. З того, що великороси називали козаків черкасами, він придумав таку гіпотезу [1;42].
Але, кавказькі черкеси мають самоназву – адигє, мову кабардино-черкеську [40;1491], яка відноситься не до індоєвропейської мовної сім’ї, а до абхазо-адигської групи кавказької мовної сім’ї [9;12]. Тож, залишається лише співзвучність назв черкасів-козаків з російськомовною назвою народу адигє – черкесами. «Як Хан Кримський мав війну з Черкесами, і ходив на оних Черкес військовою рукою і оного війська Запорозького Козаків брав з собою завжди тисячі по дві і більше, при якому Кошовий сам ходив» [34]. А от місто Черкаси відоме з 1394 р. [40;1491] і саме у назві міста та черкасів-козаків, імовірно, і є співвідносна етимологія. Народ черкеси, який за Азовським морем проживає, ніколи на Русі міст на своє імя не будував, та і всебе їх немає, і той народ виглядом своїм і місцем проживання свого в межах словянських, себто між стародавнім князівством Тьмутараканським і рікою Волгою, справедливіше може вважатися походженям своїм од племен словянських, які змішалися з грузинами і татарами, аніж від ньоговиводити воїнів словянських [17;57].
Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман, назву «козак» виводили від хозар. [1;42]
Велику популярність здобула теорія походження козаків від чорних клобуків, тюркського племені, про що у глосі (тлумаченні) Воскресенського літопису XVI століття читаємо: «Черныя Клобуки, єже зовутся Черкаси». Цю теорію палко підтримували Д. М. Бантиш-Каменський і М. Погодін. Навіть С. Соловйов приймав її. [10].
Польський історик Духінський і поет Падура вигадали навіть цілий народ, що звоював цілу Русь і потім став відомим під назвою козаків. Історики: польський Кромер і російський Щекатов. Вони заходилися початок козаччини прив’язувати до половців [1;43].
А.В. Поух пропонує, що «серед абхазів вчені виділяють у Середньовіччі древнє територіально-племінне об’єднання самурзаків. Назва «самурзак» включає в себе слово «самур» – самурай – представник військової касти; «зак» – сак (скіфське плем’я) – сокира – сікти (порівняй самурзак - козак)» [38;128].
У більшості випадків говорячи про іншомовне походження слова козак дослідники тим самим мають на увазі іноземне походження самого явища козацтва.
Щодо місцевого походження козацтва існують такі теорії. Автохтонна теорія ґенези козацтва польського хроніста Марциана Бельського та французького дворянина Гійома Левассера де Боплана [41;20]. Хроніст Грондський (XVII ст.): «Ті з руського народу, котрі не хотіли терпіти ярмо і владу місцевих панів, ішли в далекі краї. І щоб відрізнятись стали називатися козаками» [23]. На глибинне національне коріння запорізького воїнства вказували в 1621 р. ієрархи руської православної церкви: «Це ж бо те плем’я славного народу руського, що воювало грецьке цісарство Чорним морем і суходолом. Це з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилах по морю і по землі плавало і Константинополь штурмувало» [4]. Г. де Боплан, а за ним і С.Величко вважали, що козаки пішли від шляхти [16] та вважа козаків за місцевий, тубільний стан [12;149]. Дослідник С.Леп’явко вважає, що козацтво мало глибоке вітчизняне коріння. Він доводить, що саме негербована дрібна шляхта і боярство відіграли провідну роль в формуванні козацтва [28]. Російські письменники Карпов і Тумасов теж зв’язують козаків із княжою дружиною [1;45]. Антонович В.Б. зазначає, що козаки – це місцевий стан, а виник він із народу [1;44]. Більшість дослідників стала на ґрунт поглядів Антоновича й Максимовича, вважаючи козаків за місцеву верству суспільства у старій Руси. М. Дашкевич спробував зв’язати козаків з болоховцями і проти-князівським рухом. І. Каманин у розвідці «Къ вопросу о козачестве до Богдана Хмельницкаго» (1894) теж шукав початків козаччини в тих автономних громадах, які вибились з-під князівської влади [12;151]. Українська історіографія ХІХ – початку ХХ ст.: В.Б. Антонович, М.О, Максимович, М.І. Костомаров, П.О. Куліш, І.М. Каманін, Д.І. Яворницький, М.С. Грушевський – поглибила і розвинула цю тезу, довівши її до логічного завершення [41;20]. О.Гваньїні вважав, що козаки «належать до руського народу», а С.Герберштейн – «дніпровські черкаси – русини». Автохтонну теорію підтримуювали і розвивали такі відомі дослідники козаччини як Д.І.Яворницький, В.О.Голобуцький, В.А.Смолій, В.О.Щербак, А.Ю.Чабан та багато інших [16].
Константин Порфірородний поівдомляє, що «вище Зіхії лежить земля, що зветься Касакия». Це повідомлення Порфирородного відноситься до Приазовських земель [32]. Він у X ст. мешканців цієї місцевості називав касаками [38].
Що ж стосується назви козак, то Іловайський Д.І. у 1876 році запропонував таку формулу: «Ми вже вказували на слабку сторону словяноруської філології, саме на досить поширену звичку відмовлятись від руських слів. Якщо корінь слова і його історія не піддаються легкому поясненню з слов’янської мови, то воно негайно відноситься до запозичених з німецької, або з фінської, або з татарської; або просто зауважують, що це слово не руське. Чому ж воно не руське?» [21;438-439].
У 1492 р. у листі до Кримського царя Менглі-Гірея великий князь литовський Олександр обіцяв розслідувати справу нападу на татарських купців, зробити трус між козаками та покарати винуватих. З цього листа виходить заразом, що назва «козак» у приложению до руських воєнних людей була вже тоді загальновідома і не потребувала ніякого ближчого пояснення [1].
Автор «Історії Русів», ще, як припускається, на початку ХІХ ст. вказує: «Назви воїнам даються, звичайно, мовою кожного народу. Таким чином, i Руські воїни називалися кінні – Козаками, a піші – стрільцями, i тi назви суть власне Pycькi» [17; 56].
Про руське походження слова козак вже давно зазначали деякі джерела та дослідники. Французький літератор XVII ст. Лінаж де Восьєнн твердить у книзі «Дійсні причини повстання козаків проти Польщі» (1674 р.) «що не тільки самі козаки «рутенського», походження, а й слово «козак» теж «рутенське» [35;317]. Польській вчений-гуманіст Матвій Меховській в «Трактаті про дві Сарматії» (1517 р.) стверджує слово козак – руське [35;114].
Олексій Братко-Кутинський у «Феномені України» також стоїть на позиціях вітчизняного походження козацтва і пропонує таку етимологію: «Сліди слова «кас» як назви меча збереглись у слові «касувати». Слово «кесар» складається з двох давніх слів «кес» (меч) і «cap» (головний), отже рівнозначне виразу «перший воїн» або «імператор». Люди, озброєні мечами, звуться «мечники», а коли меч зветься «кос», то – «косаками» [5;85].
Отже в ХVІ-ХХ ст. х.е. були подані бачення про вітчизняне походження слова «козак», але в той же час його етимологічна концепція не була завершеною.
Щоб вирішити завдання нашого дослідження і все ж таки з’ясувати етимологію слова козак задамо разом з О. Братком-Кутинським закономірне запитання: «А що у нашій та інших арійських мовах не було слова, від якого могло б утворитись слово «козак»? [5;83].
Шлях пошуку відповіді визначаємо через опрацювання вітчизняних критеріїв – історичного, культурного та мовного у їх взаємозв'язку та взаємообумовленості, що і має дати позитивний результат, щодо означеного питання. Це шлях більш складний, ніж просте репродукування його значення з мовного середовища іншого народу. Але, навіть шлях репродукування так і не дає відповіді на головне питання походження концепту «козак».
Р.Декарт говорив: «Визначимось у термінах і половина людських суперечок зникне».
Для вирішення поставленого завдання вважаємо за потрібне зазирнути у глибини вітчизняної історії.
Прабатьківщиною всіх індоєвропейських (орійських) народів є територія Русі, звідки культура, знання і мова з відцентровими міграціями розносились в усі краї, які завойовували орії. Загальновизнано, що на території сучасної Русі в давнину жили орійські племена, частина яких у II тисячолітті до християнської ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов'янських народів, серед них і руського. Величезна подібність між мовою індоарійської культури, культового дійства й жерців-брахманів – санскритом і балтійськими та слов'янськими мовами свідчить про найтісніші контакти цих народів у минулому [36;3]. Археологічно простежується шлях індоєвропейських племен на схід до Алтаю, Індії Ірану, які перенесли комплекс праіндоєвропейської культури в Індію [14;176]. Загальноорійська спадщина чудово збереглася і розвинулась в Індії [45;227]. Зокрема, збереглась мова – санскрит, літературна давньоарійська мова [7;1103], індоєвропейської мовної сім’ї. На санскриті написані твори художньої, релігійної, філософської, юридичної та наукової літератури [40;1168]. Санскрит є у близькій родинності не лише з давньо-перською (зенд), але і з усіма мовами Європи [46;42], що належать до індоєвропейської мовної сімї. Відповідно і з нашою – руською мовою. Руська мова не лише старша усіх слов'янських, але й санскритської, грецької, латинської та інших орійських, справжнє джерело давніх мов. Це мова корінна, найменше між усіма старими й новими орійськими зазнала спотворень. Зберіглася краще за інші, хоча теж не зовсім у первинній формі, стоїть до сьогодні твердо, наче непохитна скеля [26;9,10,34].
Споріденість руської мови з санскритом дає підстави до проведення співвідносного етимологічного аналізу. Саме за допомогою санскриту, як мови консерванту, є можливість відшукати первинні значення слів та понять які закладались при творенні слів індоєвропейської мовної сім’ї, та відповісти на питання походження концепту козак.
Суспільство має варновий лад, тобто, у відповідності до певних талантів, божого дару, людина займається тим чи іншим видом діяльності. В індійській культурі, як в одній з орійських, до наших днів збереглись назви варн-каст, – чотирьох соціально-фахових груп: брахмани (провідники, вчителі та інтелігенція), кшатрійі (військові та керівники суспільства), ваішйі (фермери та бізнесмени), шудри (робітники) [37;340]. Назви варн характерні і для нашої мови, як однієї з мов індоєвропейської мовної сім’ї, і збереглися зокрема в топонімах та назвах явищ. Як приклад, висота Брагарня, назва найвищого пагорба на острові Хортиця [25], де розташоване святилище, місце діяльності брахманів, віком чотири тисячі років.
У загальноорійськму культурному середовищі збережена назва варни воїнів – кшатрії, саме ця категорія і повинна, на нашу думку, допомогти у розв’язанні питання етимології концепту козак. Підставою для цього є те, що слово «кіш», яке сягає у глибину історії на 6-7 тис. років, в часи, коли наші пращури ще жили разом з предками індоаріїв та іранців. У священній книзі іранських аріїв «Авесті» зафіксовано ім’я праарійського бога небозводу і небесного воїнства «Кшатра». В індоаріїв збереглась прадавня назва арійських воїнів – «кшатрії» [5;86].
З історії ж Запорозького козацтва відома також категорія «Кош», «Кіш» – назва військового товариства запорожців [5;86]. «Запорозький Кіш» [47;59], є відповідником до категорії Запорозьке Військо, як то: «Отаман кошовий Війська Запорозького» [47;140], можемо уточнити – «отаман Коша Війська Запорозького». Тобто ми бачимо, що категорії Запорозький Кіш та Військо Запорозьке, виступають, як рівнозначні. Таки чином, ми можемо припустити, що слова кіш та військо є синонімічні за змістом, і означають одну і ту ж категорію. Виходить, що Кіш Запорозький та Військо Запорозьке є синонімічно тотожними. Кіш, відповідно, до попередньоопрацьованого – це військо кшатріїв, тобто воїнів. І, дійсно, слово Кіш однокореневе зі словом «кшатрії». З точки зору мовознавства, звук і у корені кіш є випадним [42;61], і, що ще важливіше вони мають спільне змістове значення, позначаючи військову категорію як таку. Чергування звуків це різні зміни в звуковому складі слова, що виникають постійно і закономірно у словах спільного кореня або формах певного слова [42;59].
Кошем-військом керує кошовий отаман, головна особа в Запорізькій Січі [5;86] – отаман кшатріїв-воїнів до яких він ставився як до власних дітей, які мали його за батька. До отамана козаки зверталися: «Батьку кошовий, отамане військовий». [14;165]. Тобто Кіш Запорозький сприймався як велика патріархальна сім’я з батьком та дітьми. Звертає на себе увагу, що категорії «Батько кошовий» та «отаман військовий» виступають як синонімічно тотожні. Що іще раз підтверджує рівнозначність категорій кошовий – військовий, Кіш – Військо. Тож кошовий отаман – тато – батько кшатріїв.
Відповідно, воїн який є в Коші – війську кшатріїв, повинен мати певну назву безпосередньо пов’язану з самим Військом-Кошем. На підставі перебігу чергування ш – с. «Кошлатий – «волосяний покрив», пов’язане з коси, косматий» [13], можемо припустити, що воїн Коша, один з його кшатріїв може зватись косак. Можливо, в нашій мові, з самого початку, загальноіндоєвнопейське – кшатрій і звучало як косак. В результаті наступного чергування парних приголосних с – з, косак перейшло в більш відоме – козак. В нагоді з цим можемо згадати «Мельпомену» Геродота в якій він наводить імена синів Таргітая: «Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай», в них, іменах, ми вирізняємо категорію ксай, як похідну від кшатрій, що у свою чергу співвідносить косака і ксая в їх коренях кос та кс.
Тобто з вище наведеного можливо зазначити, що слово «козак» означає кшатрій-воїн та походить від назви варни воїнів – кшатрії та власне воїна – кшатрій, ксатрій, яка протягом історичного процесу трансформувалась у косак, а далі в козак.
Невиключно, подібну ж етимологію має слово яким позначають житло кшатріїв – казарма. Походить від, імовірного, первинного кашарма, в наслідок чергування ш – с в касарма і наступним с – з в казарма. Наприклад, польською мовою казарма – koszary [33;378] (читається кошари).
Також ми маємо інші слова з коренем кіш на означення військових категорій. Кіш – військовий табір у князівському, а згодом козацькому війську [5;86]. Кошей – фаланга, каре; шикування в три шеренги в запорозькому війську [13]. Дуже довго побутувала назва лука та арбалета – куша [8].
В цей же кшатрійно-військовий стрій слів припустимо поставити і слова – каша – їжа кшатрія, кушак – пояс кшатрія, кашкет – головний убір кшатрія, шатро – похідне житло кшатрія, шати – одяг кшатрія.
Цей взаємопереплетений клубок слів на означення військових категорій показує тісний зв'язок між ними. І що іще більш важливо показує глибину явища козацтва та і самого слова козак.
Зовнішня ознака кшатрія – зачіска коса, теж є взаємоповязаною з назвою – косак, козак, та світоглядом козацтва, символ вправного шляхтича-воїна. Її мали великі князі Русі, та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків. У Льва Диякона є опис, як виглядав великий князь Святослав: «Середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду» [29]. Справа витязів-дружинників доби Великої Русі була продовжена їх родовими нащадками за Козацької доби, як і одна за манер вираження величі вітчизняного військового духу через зовнішню ознаку – зачіску косу. Тож коса – тисячолітній символ вправного володіння військовою справою, належності до варни кшатріїв, шляхетних родів династійних воїнів та правителів. «Смерть з косою» – це про людину, талантом та професією якої є вміння вишукано вбивати, косити, сікти ворогів, зовнішньою ознакою є зачіска – коса, а ім’я цій людині косак, козак.
Звертають на себе також увагу такі категорії – коса та сокира, як одиниці холодної зброї. У коренях цих слів бачимо метатезу – взаємну перестановку звуків [24;140]. Похідні від них косити та сікти означають одну і ту ж категорію у військовому плані – знищення ворога в бою за допомогою холодної зброї. Імовірно, косити це наносити горизонтальні та горизонтально-скосі удари, а сікти це наносити вертикальні та вертикально-скосі удари холодною ріжучою зброєю. Можемо сказати, що козак-косак косить та січе ворога, тому він може зватись не лише козаком-косаком а і січовиком. Отже категорії кос та сік, січ рівнозначні. «Назва «Січ» – виникла, без сумніву, від слова «сікти» в розумінні рубати» [47;58]. У свою чергу, категорія рубати є первинною, щодо категорії рубіж, у розумінні лінії фронту як такої та крайньої лінії певної території де відбуваються зіткнення з ворогом. Тож, можемо припустити, що категорії січ та рубіж є тотожними. Особливо, якщо врахувати, що Запорозькі Січі, як укріплені городки стояли власне на островах та узбережжі правого берега Дніпра, який довгий час і був рубежем володінь Війська Запорозького – руським берегом у протилежність лівому – татарському, як регламентує, зокрема, Еріх Лясота [30;100-109].
З попередньозазначенго вже відомо, що категорія кос та кош або кіш є тотожними, у свою чергу категорії кос також тотожна категорії сік або січ. З цього можна припустити, що категорії Кіш та Січ є тотожними. «Слова «січ» та «кіш» вживалися запорозькими козаками як синоніми» [47;59]. Кіш – військо косаків, козаків які косять ворога, а Січ – військо січовиків, які січуть ворога. Тож і не дивно що в історичних джерелах слова Кіш та Січ часто використовуються як рівнозначні та взаємозамінні, на означення всього військового товариства козаків-січовиків. «Народ Січчю називав козацьке товариство з рівноправних членів» [22]. Тобто категорії Кіш Запорозький, Січ Запорозька, Військо Запорозьке, виступають рівнозначними тотожниками означаючи «військовий характер Запорозького товариства» [22]. Але, це не заперечує інших категорій значень слів Кіш та Січ, зокрема, коли кошем зветься табір з возів в якому і перебуває саме військо-кіш, а Січчю – столиця де також перебуває військо-січ.
Наведемо ще деякі додаткові міркування щодо теми даного дослідження.
Різноманіття вітчизняних назв воїнів у нашого народу значна – вой, воїн, витязь, дружинник, ратник, гридень, лицар, боєць, боярин – боєць ярий, або ж білоруськомовний варіант вояр – вой ярий, що не виключає попереднього, богатир – бога-тур, божий тур (подібне до яр-тур, ярісний тур), польський письменник С. А. Сарницький в «Описі Польщі» (1585 р.) пише, що русини героїв своїх звуть «богатирями», тобто напівбогами [44], і до сих пір у польський мові збережене наше первинне значення категорії bohater – герой [33;30]. В цей же ряд синонімів категорії кшатрій вітчизняного походження входить і назва козак.
Додатковий штрих. Богатиря Іллю Муромця билина, та і сам себе він в ній, називає «козак». «Ой ти, славний богатир та святоруський. Ой же старий козак ти Ілля Муромець. Є я старий козак та Ілля Муромець» [6;44,45]. У билині Проводиться паралель між категорією богатир та козак, як тотожними.
Можливо, довгий час слово козак було лише одним з багатьох варіантів, на означення певної категорії воїнів, а коли прийшов «зоряний» час то ця назва вийшла на історичну арену та стала означенням для більш широкого кола воїнів.
Виходячи з вищезазначеного, можна узагальнити, що концепт «козак» має етимологію вітчизняного походження і може розцінюватись лише як витвір культурно-мовного середовища розвитку нашого народу – русів.
Розуміння походження та змістового значення концепту «козак» у вітчизняному форматі допоможе у баченні козацтва, за змістом свого виникненням, як виключно вітчизняного військового явища, джерела повноцінного функціонування держави з прадавніх часів через систему збройних сил, які і є гарантом державності.
Підводячи підсумок, можемо зазначити, що етимологія концепту «козак», як і саме явище козацтва, є одвічним, орійсько-руським за походженням, змістом та сутністю. Відповідно, слово «козак» похідне від назви варни воїнів – кшатріїв. Знання етимології концепту «козак» в значній мірі є джерелом перспективного, більш точного відшукання та вирішення питання виникнення та формування козацтва. |
Версия №1 слова Козак автор Олег Симоненко от 18.02.2015, 13:47 Козак, или Коз-ак, КОС-ак, або Коса.
Зовнішня ознака кшатрія – зачіска коса, теж є взаємоповязаною з назвою – косак, козак, та світоглядом козацтва, символ вправного шляхтича-воїна. Її мали великі князі Русі, та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків. У Льва Диякона є опис, як виглядав великий князь Святослав: «Середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду»
Тож коса – тисячолітній символ вправного володіння військовою справою, належності до варни кшатріїв, шляхетних родів династійних воїнів та правителів. «Смерть з косою» – це про людину, талантом та професією якої є вміння вишукано вбивати, косити, сікти ворогів, зовнішньою ознакою є зачіска – коса, а ім’я цій людині косак, козак.
Козак-косак косить та січе ворога, тому він може зватись не лише козаком-косаком а і січовиком. Отже категорії кос та сік, січ рівнозначні. «Назва «Січ» – виникла, без сумніву, від слова «сікти» в розумінні рубати»
Назви варн-каст, – чотирьох соціально-фахових груп: брахмани (провідники, вчителі та інтелігенція), кшатрійі (військові та керівники суспільства), ваішйі (фермери та бізнесмени), шудри (робітники)
Коса, або Кош, Кошем-військом керує кошовий отаман. «Кіш» – назва військового товариства запорожців. Кіш, відповідно, до попередньоопрацьованого – це військо кшатріїв, тобто воїнів. І, дійсно, слово Кіш однокореневе зі словом «кшатрії». З точки зору мовознавства, звук і у корені кіш є випадним.
Воїн Коша, один з його кшатріїв може зватись косак.
Подібну ж етимологію має слово яким позначають житло кшатріїв – казарма. Походить від, імовірного, первинного кашарма, в наслідок чергування ш – с в касарма і наступним с – з в казарма
Кіш – військовий табір у князівському, а згодом козацькому війську [5;86]. Кошей – фаланга, каре; шикування в три шеренги в запорозькому війську [13]. Дуже довго побутувала назва лука та арбалета – куша
Каша – їжа кшатрія, кушак – пояс кшатрія, кашкет – головний убір кшатрія, шатро – похідне житло кшатрія, шати – одяг кшатрія.
Клос А.І.,
Нікопольський інститут Запорізького національного університету
Рецензенти: доктор історичних наук Турченко Федір Григорович,
кандидат історичних наук Однороженко Олег Анатолійович.
25.10.7513 року (2005) м.Нікополь, науково-практична конференція
«Нікопольський регіон – центр запорозького козацтва у ХVІІ – ХVІІІ ст.»
Клос А.І. Етимологія концепту «козак» у контексті питання виникнення
та формування козацтва // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний вісник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2008. – Вип. 22. – 248 с. – С. 15-22.
Етимологія концепту «козак» є важливою складовою у процесі дослідження виникнення та формування козацтва. Її не можна оминути прагнучі достовірного висвітлення історії козацтва. Опрацювання цього питання є актуальним в світлі з’ясування значення слова, що іменує носія явища і тим самим, імовірно, вказує на суть і витоки самого явища козацтва, щодо яких, через захованість в глибинах історії, ще не узгоджені однозначні висновки. Розуміння етимології слова «козак», його первинної словотворчої структури та виявлення елементів його давнього, істинного значення [40;1568] може бути тією ниттю яка приведе нас до розв’язання проблеми похідної ідентифікації козацтва як явища та слугувати корінним елементом у вирішенні цього питання.
Проблематика пояснення виникнення та змістового значення концепту «козак» є такою, що на даний момент, не зважаючи на намагання роз’яснити його, виходячи з того чи іншого міркування, так і не привела до остаточного та об’єктивного підсумку.
Розгляду питання етимології концепту «козак» приділено увагу майже всіма дослідники козацтва, які пропонують найрізноманітніші варіанти та версії тлумачення походження та значення слова козак. У переважній більшості випадків це лише поверхневий розгляд, імовірно, пов'язаний з тим, що з ходу не вдається зрозуміти дане слово та пояснити його.
«На жаль, чимало наших видатних істориків не надають значення безвідповідальним мовознавчим вправам і вводять до своїх текстів їх погано аргументовані заяви. Нестримна фантазія мовознавців, необмежених вимогою зіставляти свої здогадки з реальним історичним процесом, міфологією, національними традиціями, національною ментальністю та іншими проявами феномену козацтва, наплодила безліч легковажних тлумачень козацької термінології, суперечливих і взаємовиключних» [5;82].
Переглянемо усталені пояснення походження та значення слова «козак».
«Етимологічний словник української мови»: «Козак – давнє запозичення з тюркських мов; тур. kazak «козак», крим-татар. козак «вільна, незалежна людина; шукач пригод, бродяга» [13].
Термін «козак» на письмі вперше згадується, в Початковій монгольській хроніці під 1240 р. [27]. О.Пріцак вказує, що слово «козак», вперше зафіксоване в арабсько-половецькому словнику 1245 року [39]. Грушевський М.С. Слово «козак» – тюркське слово, що здавна жило в устах кочового населення наших степів, відоме уже в половецькому словнику 1303 р. в значенні «сторож», «воїн» [11;152]. Половецький словник «Codex Cumanicus». Також слово «козак» зафіксовано у додатку до грецького збірника житій святих «Сйнаксаря».
Академік В.Бартольд в «Енциклопедії ісламу» відлік часу початку вживання тюрками і монголами терміну «казак» вважав XV ст . В тойже період, що вихід на широку історичну арену наших воєнів під назвою козаки.
Слово «козак» не руського походження. Воно тюркського кореня. Саме слово козак у перекладі на руську мову означає молодець, звитяжець, і рівносильне черкеському «джигіт» [22].
Дорошенко Д.І. Слово «козак» – тюркське. Означає поняття варти, сторожі, караулу. В тюркському словнику російського вченого Радлова слово «козак» означає вільного незалежного чоловіка, волоцюгу [12;153].
Розгляд походження та значення слова «козак» в підручниках для ВУЗів складає враження, що відбувається лише кочівля з одного в інше видання версії про те, що слово козак має тюркське походження. Зокрема, Семененко В.І., Радченко Л.О. «Історія України з прадавніх часів до сьогодення»: «Слово «козак» – тюркського походження. У Криму козаками називали вартових або розбійників» [39]. Бойко О.Д. «Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів»: «У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання» [3]. Зайцев Ю. «Історія України»: «Слово «козак» тюркського походження» [19]. Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак» в перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою і завоювань» [31]. Борисенко В.Й. «Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. Навчальний посібник»: «Термін «козак» з’явившись в пратюркській мові, поступово набуло значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей» [4]. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак». Початковій монгольській хроніці означав самітню людину, «схильну до завоювання». У словнику половецької мови «страж», «конвоїр». В Україні поступово набув значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей. Водночас козак — дрібний власник і виробник» [27]. Чайковський А.С. «Історія держави і права України: Навчальний посібник»: «Козак – слово тюркського походження. Воно трактується як «варта», «караул», «вільна незалежна людина» [18]. Чайковський А.С., Шевченко В.Ф. «Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів»: «Слово «козак» у перекладі з тюркської означає «одинокий», «вільний», «працелюбний», «войовничій» [43]. Але, обґрунтування тюркомовного походження слова козак автори не наводять.
Як узагальнений приклад, даного напрямку досліджень, можна навести наукове видання з історії козацтва «Україна – козацька держава»: «Козак» – термін тюркського походження запозичений українцями від південних сусідів. У широкому розумінні «козак» - це вільна людина, шукач пригод, бурлака. Водночас цей термін застосовувався для означення прикордонника, вартового вершника, найманого воїна, степового розбійника, добувача» [41;22]. Під категорією «південні сусіди» звичайно ж маються на увазі тюркомовні кримські татари – киримли.
Вище перераховані сентенції базуються на припущенні, що слово «козак» має тюркське походження, тобто є привнесеним у вітчизняне культурно-мовне середовище. Ґрунтується це бачення лише на тому, що таке ж слово є і в тюркських мовах і має певне дотичне значення зі значенням нашого розуміння слова козак. Але від якої первинної категорії в широкому спектрі тюркських мов походить слово козак?
Слово козак, вирішили етимологи, запозичене у тюрків, де цілий народ зветься «казахи». У казахській мові на означення казаха є етнонім «казак», з придихальним (аспіраційним) останнім к. І є словосполучення – каз+ак, що означає гусак (каз) білий (ак) [5;83].
Що ж ще говорять самі казахи про значення слова казах. Термін «казах» – стародавнє казахське слово, що зберегло своє архаїчне значення й вимову дотепер. Термін «казах» складається з кореня «kаз» - «kазу» - що значить «копати», «рити» - і суфікса «аk», що вказує в цьому випадку на професію. Слово «казах» тотожно термінам «копач», «копец», «копань», «копаючий», «риючий», «копальный» і т.п. Таким чином, «казах» - це той, для кого характерний праця, пов'язаний з риттям (копанням) землі або який живе в поритих (скопаних) місцях [2]. Деякі вчені беруть за основу казахське слово «каз» - ходити, кочувати. Казахстанський сходознавець Веніамін Юдін, наприклад, стверджує: «Казак (мається на увазі етнонім казах – К.А.) – людина, яка відділилась від своєї держави, племені або роду, і вимушений вести життя шукача пригод» [32]. Також у казахів є переказ про те, що загальним їх родоначальником був Козак [22]. Неможна заперечувати, що якийсь з козаків приніс імя цілому казахському народові. Д. Молдабаев в своєму творі «Откуда казахи пошли» зазначає: «Слід оговоритись, що «казаками» першопочатково могли називатися люди різних племен як тюркського, так і нетюркського походження [32].
У кримтатарській мові, як і у казахській qaz (читається каз) – гусак [20;25], aq (читається ак) – білий [20;13]. І нікого з етимологів чомусь не турбувало, що образ білого гусака не асоціюється зі значенням слова «козак» у тих же тюркських мовах [5;83].
У мові кримських татар слово «козак» означає вільна, озброєна, незалежна людина, шукач пригод, бродяга; у казанських татар, крім наведеного, це слово має ще й значення «слуга». Аналогічна двозначність у казахській, киргизькій, азербайджанській і башкирській мовах. Для кумиків козак – це «зброєносець у феодала, дружинник», для чагатайців – «розбійник», для половців – «вартовий, передовий, нічний і денний»... Розмаїття значень слова в тюркських мовах і повна його невідповідність дослівному значенню – «білий гусак» свідчить про те, що не ці мови його породили, що слово потрапляло у тюркські мови ззовні, у готовому вигляді при практичному спілкуванні з тими нашими предками, які звали себе козаками. Залежно від стосунків з цими людьми формувалося й значення слова у тій чи іншій тюркській мові. Значення слова «козак» в цих мовах не своє, а запозичене. [5;83]. Стосовно ж татар, то вони, бувши зайдами в землі Ріській, натурально воїнів своїх русинам не давали, а навпаки, з їхніми воїнами вели повсякчас війни і ніколи з народом руським не мішалися, отож-бо козаки руські від них походити аж ніяк не могли [17;57], як власне і назва козак.
Взагалі, про запозичення окремих елементів індоєвропейського культурного комплексу тюрками свідчить археологія [15]. Теж саме можна зазначити і щодо мовних елементів. Філологи кримтатарської мови, найближчої до нашого мовного середовища, серед інших тюркських мов, на яку натякають говорячи про запозичення від південних сусідів, зазначають: «Кримтатарська мова протягом віків не залишалась осторонь від впливу інших мов, що не належали до тюркської групи. В наслідок впливу арабської, перської, грецької, італійської, готської, вірменської, російської, української (руської К.А.) мов постійно поповнювалось та розширювалося її лексичне багатство» [20;4]. Навіть у прізвищах кримських татар, складачів цитованого посібника, які радять: «Изучайте крымтатарский язык» С.М.Усеінова, В.А.Миреєва, В.Ю.Сахаджиєва, ми бачимо індоєвропейські мовні корені – ус, мир, сахаджа. Таким чином, до питання напрямку запозичень, треба підходити більш ретельно. Тому твердження про тюркське походження слова козак є достатньо неаргументованим. Багато основоположних категорій, які нав’язливо подавані як нібито тюркомовні, насправді можна знайти лише в руському козацтві або як такі, що від нього запозичені.
Також, категорію казак, як етнонім, вживають щодо себе донські козаки, вважаючи себе окремим східно-словянським народом. В період 1918 – 1920 років в межах Області Войська Донського, бувшої Російської імперії, було проголошено відновлення незалежної держави, але в результаті військової агресії зі сторони Радянської Російї вона припинила своє існування.
Також є інші варіанти трактування походження слова козак.
Польський історики Павло Плясецький, Самуель Твардовський, Веспорсіан Каховський виводили термін «козак» від слова «коза», зважаючи на спритність козаків [41;20].
Г.Конисський також вважав, що назва «козак» походить від слова «коза», бо «козаки, мовляв на своїх конях такі прудкі були, як ті кози» [16].
Польсько-литовський хроніст другої половини XVI віку Матвій Стрийковський виводив козаків од якогось стародавнього ватажка «Козака». [12;149].
Польський хроніст другої половини XVI ст. Мацей Стрийковський у праці «Хроніка...» (1582) писав про волинських та інших козаків XII—XIII ст.
Козацький літописець Петро Симоновський, з другої половини XVIII ст., вичитавши у одного римського географа, що на Кавказі була область Гірканія, вважав її за батьківщину козаків, бо hircus по латині означає козел, отже звідти й пішли козаки! Були й інші, не менш фантастичні теорії походження козаків [12;149]. Тобто Симоновський виводив козаків від касогів [10].
Серед прихильників гіпотези походження козаків від чужоземних народів слід назвати російського історика М.М. Карамзіна, який вважав попередниками козаків половців і чорних клобуків. Разом з В.М. Татищевим версію про те, що козаки вийшли з Кавказу, підтримували Г.Ф. Міллер і П.І. Симоновський [41;20].
Ян Потоцький заходжувався довести, що козаки – це нащадки тих косогів, яких Мстислав Володимиренко в XI ст. переселив на Чернігівщину. З того, що великороси називали козаків черкасами, він придумав таку гіпотезу [1;42].
Але, кавказькі черкеси мають самоназву – адигє, мову кабардино-черкеську [40;1491], яка відноситься не до індоєвропейської мовної сім’ї, а до абхазо-адигської групи кавказької мовної сім’ї [9;12]. Тож, залишається лише співзвучність назв черкасів-козаків з російськомовною назвою народу адигє – черкесами. «Як Хан Кримський мав війну з Черкесами, і ходив на оних Черкес військовою рукою і оного війська Запорозького Козаків брав з собою завжди тисячі по дві і більше, при якому Кошовий сам ходив» [34]. А от місто Черкаси відоме з 1394 р. [40;1491] і саме у назві міста та черкасів-козаків, імовірно, і є співвідносна етимологія. Народ черкеси, який за Азовським морем проживає, ніколи на Русі міст на своє імя не будував, та і всебе їх немає, і той народ виглядом своїм і місцем проживання свого в межах словянських, себто між стародавнім князівством Тьмутараканським і рікою Волгою, справедливіше може вважатися походженям своїм од племен словянських, які змішалися з грузинами і татарами, аніж від ньоговиводити воїнів словянських [17;57].
Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман, назву «козак» виводили від хозар. [1;42]
Велику популярність здобула теорія походження козаків від чорних клобуків, тюркського племені, про що у глосі (тлумаченні) Воскресенського літопису XVI століття читаємо: «Черныя Клобуки, єже зовутся Черкаси». Цю теорію палко підтримували Д. М. Бантиш-Каменський і М. Погодін. Навіть С. Соловйов приймав її. [10].
Польський історик Духінський і поет Падура вигадали навіть цілий народ, що звоював цілу Русь і потім став відомим під назвою козаків. Історики: польський Кромер і російський Щекатов. Вони заходилися початок козаччини прив’язувати до половців [1;43].
А.В. Поух пропонує, що «серед абхазів вчені виділяють у Середньовіччі древнє територіально-племінне об’єднання самурзаків. Назва «самурзак» включає в себе слово «самур» – самурай – представник військової касти; «зак» – сак (скіфське плем’я) – сокира – сікти (порівняй самурзак - козак)» [38;128].
У більшості випадків говорячи про іншомовне походження слова козак дослідники тим самим мають на увазі іноземне походження самого явища козацтва.
Щодо місцевого походження козацтва існують такі теорії. Автохтонна теорія ґенези козацтва польського хроніста Марциана Бельського та французького дворянина Гійома Левассера де Боплана [41;20]. Хроніст Грондський (XVII ст.): «Ті з руського народу, котрі не хотіли терпіти ярмо і владу місцевих панів, ішли в далекі краї. І щоб відрізнятись стали називатися козаками» [23]. На глибинне національне коріння запорізького воїнства вказували в 1621 р. ієрархи руської православної церкви: «Це ж бо те плем’я славного народу руського, що воювало грецьке цісарство Чорним морем і суходолом. Це з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилах по морю і по землі плавало і Константинополь штурмувало» [4]. Г. де Боплан, а за ним і С.Величко вважали, що козаки пішли від шляхти [16] та вважа козаків за місцевий, тубільний стан [12;149]. Дослідник С.Леп’явко вважає, що козацтво мало глибоке вітчизняне коріння. Він доводить, що саме негербована дрібна шляхта і боярство відіграли провідну роль в формуванні козацтва [28]. Російські письменники Карпов і Тумасов теж зв’язують козаків із княжою дружиною [1;45]. Антонович В.Б. зазначає, що козаки – це місцевий стан, а виник він із народу [1;44]. Більшість дослідників стала на ґрунт поглядів Антоновича й Максимовича, вважаючи козаків за місцеву верству суспільства у старій Руси. М. Дашкевич спробував зв’язати козаків з болоховцями і проти-князівським рухом. І. Каманин у розвідці «Къ вопросу о козачестве до Богдана Хмельницкаго» (1894) теж шукав початків козаччини в тих автономних громадах, які вибились з-під князівської влади [12;151]. Українська історіографія ХІХ – початку ХХ ст.: В.Б. Антонович, М.О, Максимович, М.І. Костомаров, П.О. Куліш, І.М. Каманін, Д.І. Яворницький, М.С. Грушевський – поглибила і розвинула цю тезу, довівши її до логічного завершення [41;20]. О.Гваньїні вважав, що козаки «належать до руського народу», а С.Герберштейн – «дніпровські черкаси – русини». Автохтонну теорію підтримуювали і розвивали такі відомі дослідники козаччини як Д.І.Яворницький, В.О.Голобуцький, В.А.Смолій, В.О.Щербак, А.Ю.Чабан та багато інших [16].
Константин Порфірородний поівдомляє, що «вище Зіхії лежить земля, що зветься Касакия». Це повідомлення Порфирородного відноситься до Приазовських земель [32]. Він у X ст. мешканців цієї місцевості називав касаками [38].
Що ж стосується назви козак, то Іловайський Д.І. у 1876 році запропонував таку формулу: «Ми вже вказували на слабку сторону словяноруської філології, саме на досить поширену звичку відмовлятись від руських слів. Якщо корінь слова і його історія не піддаються легкому поясненню з слов’янської мови, то воно негайно відноситься до запозичених з німецької, або з фінської, або з татарської; або просто зауважують, що це слово не руське. Чому ж воно не руське?» [21;438-439].
У 1492 р. у листі до Кримського царя Менглі-Гірея великий князь литовський Олександр обіцяв розслідувати справу нападу на татарських купців, зробити трус між козаками та покарати винуватих. З цього листа виходить заразом, що назва «козак» у приложению до руських воєнних людей була вже тоді загальновідома і не потребувала ніякого ближчого пояснення [1].
Автор «Історії Русів», ще, як припускається, на початку ХІХ ст. вказує: «Назви воїнам даються, звичайно, мовою кожного народу. Таким чином, i Руські воїни називалися кінні – Козаками, a піші – стрільцями, i тi назви суть власне Pycькi» [17; 56].
Про руське походження слова козак вже давно зазначали деякі джерела та дослідники. Французький літератор XVII ст. Лінаж де Восьєнн твердить у книзі «Дійсні причини повстання козаків проти Польщі» (1674 р.) «що не тільки самі козаки «рутенського», походження, а й слово «козак» теж «рутенське» [35;317]. Польській вчений-гуманіст Матвій Меховській в «Трактаті про дві Сарматії» (1517 р.) стверджує слово козак – руське [35;114].
Олексій Братко-Кутинський у «Феномені України» також стоїть на позиціях вітчизняного походження козацтва і пропонує таку етимологію: «Сліди слова «кас» як назви меча збереглись у слові «касувати». Слово «кесар» складається з двох давніх слів «кес» (меч) і «cap» (головний), отже рівнозначне виразу «перший воїн» або «імператор». Люди, озброєні мечами, звуться «мечники», а коли меч зветься «кос», то – «косаками» [5;85].
Отже в ХVІ-ХХ ст. х.е. були подані бачення про вітчизняне походження слова «козак», але в той же час його етимологічна концепція не була завершеною.
Щоб вирішити завдання нашого дослідження і все ж таки з’ясувати етимологію слова козак задамо разом з О. Братком-Кутинським закономірне запитання: «А що у нашій та інших арійських мовах не було слова, від якого могло б утворитись слово «козак»? [5;83].
Шлях пошуку відповіді визначаємо через опрацювання вітчизняних критеріїв – історичного, культурного та мовного у їх взаємозв'язку та взаємообумовленості, що і має дати позитивний результат, щодо означеного питання. Це шлях більш складний, ніж просте репродукування його значення з мовного середовища іншого народу. Але, навіть шлях репродукування так і не дає відповіді на головне питання походження концепту «козак».
Р.Декарт говорив: «Визначимось у термінах і половина людських суперечок зникне».
Для вирішення поставленого завдання вважаємо за потрібне зазирнути у глибини вітчизняної історії.
Прабатьківщиною всіх індоєвропейських (орійських) народів є територія Русі, звідки культура, знання і мова з відцентровими міграціями розносились в усі краї, які завойовували орії. Загальновизнано, що на території сучасної Русі в давнину жили орійські племена, частина яких у II тисячолітті до християнської ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов'янських народів, серед них і руського. Величезна подібність між мовою індоарійської культури, культового дійства й жерців-брахманів – санскритом і балтійськими та слов'янськими мовами свідчить про найтісніші контакти цих народів у минулому [36;3]. Археологічно простежується шлях індоєвропейських племен на схід до Алтаю, Індії Ірану, які перенесли комплекс праіндоєвропейської культури в Індію [14;176]. Загальноорійська спадщина чудово збереглася і розвинулась в Індії [45;227]. Зокрема, збереглась мова – санскрит, літературна давньоарійська мова [7;1103], індоєвропейської мовної сім’ї. На санскриті написані твори художньої, релігійної, філософської, юридичної та наукової літератури [40;1168]. Санскрит є у близькій родинності не лише з давньо-перською (зенд), але і з усіма мовами Європи [46;42], що належать до індоєвропейської мовної сімї. Відповідно і з нашою – руською мовою. Руська мова не лише старша усіх слов'янських, але й санскритської, грецької, латинської та інших орійських, справжнє джерело давніх мов. Це мова корінна, найменше між усіма старими й новими орійськими зазнала спотворень. Зберіглася краще за інші, хоча теж не зовсім у первинній формі, стоїть до сьогодні твердо, наче непохитна скеля [26;9,10,34].
Споріденість руської мови з санскритом дає підстави до проведення співвідносного етимологічного аналізу. Саме за допомогою санскриту, як мови консерванту, є можливість відшукати первинні значення слів та понять які закладались при творенні слів індоєвропейської мовної сім’ї, та відповісти на питання походження концепту козак.
Суспільство має варновий лад, тобто, у відповідності до певних талантів, божого дару, людина займається тим чи іншим видом діяльності. В індійській культурі, як в одній з орійських, до наших днів збереглись назви варн-каст, – чотирьох соціально-фахових груп: брахмани (провідники, вчителі та інтелігенція), кшатрійі (військові та керівники суспільства), ваішйі (фермери та бізнесмени), шудри (робітники) [37;340]. Назви варн характерні і для нашої мови, як однієї з мов індоєвропейської мовної сім’ї, і збереглися зокрема в топонімах та назвах явищ. Як приклад, висота Брагарня, назва найвищого пагорба на острові Хортиця [25], де розташоване святилище, місце діяльності брахманів, віком чотири тисячі років.
У загальноорійськму культурному середовищі збережена назва варни воїнів – кшатрії, саме ця категорія і повинна, на нашу думку, допомогти у розв’язанні питання етимології концепту козак. Підставою для цього є те, що слово «кіш», яке сягає у глибину історії на 6-7 тис. років, в часи, коли наші пращури ще жили разом з предками індоаріїв та іранців. У священній книзі іранських аріїв «Авесті» зафіксовано ім’я праарійського бога небозводу і небесного воїнства «Кшатра». В індоаріїв збереглась прадавня назва арійських воїнів – «кшатрії» [5;86].
З історії ж Запорозького козацтва відома також категорія «Кош», «Кіш» – назва військового товариства запорожців [5;86]. «Запорозький Кіш» [47;59], є відповідником до категорії Запорозьке Військо, як то: «Отаман кошовий Війська Запорозького» [47;140], можемо уточнити – «отаман Коша Війська Запорозького». Тобто ми бачимо, що категорії Запорозький Кіш та Військо Запорозьке, виступають, як рівнозначні. Таки чином, ми можемо припустити, що слова кіш та військо є синонімічні за змістом, і означають одну і ту ж категорію. Виходить, що Кіш Запорозький та Військо Запорозьке є синонімічно тотожними. Кіш, відповідно, до попередньоопрацьованого – це військо кшатріїв, тобто воїнів. І, дійсно, слово Кіш однокореневе зі словом «кшатрії». З точки зору мовознавства, звук і у корені кіш є випадним [42;61], і, що ще важливіше вони мають спільне змістове значення, позначаючи військову категорію як таку. Чергування звуків це різні зміни в звуковому складі слова, що виникають постійно і закономірно у словах спільного кореня або формах певного слова [42;59].
Кошем-військом керує кошовий отаман, головна особа в Запорізькій Січі [5;86] – отаман кшатріїв-воїнів до яких він ставився як до власних дітей, які мали його за батька. До отамана козаки зверталися: «Батьку кошовий, отамане військовий». [14;165]. Тобто Кіш Запорозький сприймався як велика патріархальна сім’я з батьком та дітьми. Звертає на себе увагу, що категорії «Батько кошовий» та «отаман військовий» виступають як синонімічно тотожні. Що іще раз підтверджує рівнозначність категорій кошовий – військовий, Кіш – Військо. Тож кошовий отаман – тато – батько кшатріїв.
Відповідно, воїн який є в Коші – війську кшатріїв, повинен мати певну назву безпосередньо пов’язану з самим Військом-Кошем. На підставі перебігу чергування ш – с. «Кошлатий – «волосяний покрив», пов’язане з коси, косматий» [13], можемо припустити, що воїн Коша, один з його кшатріїв може зватись косак. Можливо, в нашій мові, з самого початку, загальноіндоєвнопейське – кшатрій і звучало як косак. В результаті наступного чергування парних приголосних с – з, косак перейшло в більш відоме – козак. В нагоді з цим можемо згадати «Мельпомену» Геродота в якій він наводить імена синів Таргітая: «Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай», в них, іменах, ми вирізняємо категорію ксай, як похідну від кшатрій, що у свою чергу співвідносить косака і ксая в їх коренях кос та кс.
Тобто з вище наведеного можливо зазначити, що слово «козак» означає кшатрій-воїн та походить від назви варни воїнів – кшатрії та власне воїна – кшатрій, ксатрій, яка протягом історичного процесу трансформувалась у косак, а далі в козак.
Невиключно, подібну ж етимологію має слово яким позначають житло кшатріїв – казарма. Походить від, імовірного, первинного кашарма, в наслідок чергування ш – с в касарма і наступним с – з в казарма. Наприклад, польською мовою казарма – koszary [33;378] (читається кошари).
Також ми маємо інші слова з коренем кіш на означення військових категорій. Кіш – військовий табір у князівському, а згодом козацькому війську [5;86]. Кошей – фаланга, каре; шикування в три шеренги в запорозькому війську [13]. Дуже довго побутувала назва лука та арбалета – куша [8].
В цей же кшатрійно-військовий стрій слів припустимо поставити і слова – каша – їжа кшатрія, кушак – пояс кшатрія, кашкет – головний убір кшатрія, шатро – похідне житло кшатрія, шати – одяг кшатрія.
Цей взаємопереплетений клубок слів на означення військових категорій показує тісний зв'язок між ними. І що іще більш важливо показує глибину явища козацтва та і самого слова козак.
Зовнішня ознака кшатрія – зачіска коса, теж є взаємоповязаною з назвою – косак, козак, та світоглядом козацтва, символ вправного шляхтича-воїна. Її мали великі князі Русі, та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків. У Льва Диякона є опис, як виглядав великий князь Святослав: «Середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду» [29]. Справа витязів-дружинників доби Великої Русі була продовжена їх родовими нащадками за Козацької доби, як і одна за манер вираження величі вітчизняного військового духу через зовнішню ознаку – зачіску косу. Тож коса – тисячолітній символ вправного володіння військовою справою, належності до варни кшатріїв, шляхетних родів династійних воїнів та правителів. «Смерть з косою» – це про людину, талантом та професією якої є вміння вишукано вбивати, косити, сікти ворогів, зовнішньою ознакою є зачіска – коса, а ім’я цій людині косак, козак.
Звертають на себе також увагу такі категорії – коса та сокира, як одиниці холодної зброї. У коренях цих слів бачимо метатезу – взаємну перестановку звуків [24;140]. Похідні від них косити та сікти означають одну і ту ж категорію у військовому плані – знищення ворога в бою за допомогою холодної зброї. Імовірно, косити це наносити горизонтальні та горизонтально-скосі удари, а сікти це наносити вертикальні та вертикально-скосі удари холодною ріжучою зброєю. Можемо сказати, що козак-косак косить та січе ворога, тому він може зватись не лише козаком-косаком а і січовиком. Отже категорії кос та сік, січ рівнозначні. «Назва «Січ» – виникла, без сумніву, від слова «сікти» в розумінні рубати» [47;58]. У свою чергу, категорія рубати є первинною, щодо категорії рубіж, у розумінні лінії фронту як такої та крайньої лінії певної території де відбуваються зіткнення з ворогом. Тож, можемо припустити, що категорії січ та рубіж є тотожними. Особливо, якщо врахувати, що Запорозькі Січі, як укріплені городки стояли власне на островах та узбережжі правого берега Дніпра, який довгий час і був рубежем володінь Війська Запорозького – руським берегом у протилежність лівому – татарському, як регламентує, зокрема, Еріх Лясота [30;100-109].
З попередньозазначенго вже відомо, що категорія кос та кош або кіш є тотожними, у свою чергу категорії кос також тотожна категорії сік або січ. З цього можна припустити, що категорії Кіш та Січ є тотожними. «Слова «січ» та «кіш» вживалися запорозькими козаками як синоніми» [47;59]. Кіш – військо косаків, козаків які косять ворога, а Січ – військо січовиків, які січуть ворога. Тож і не дивно що в історичних джерелах слова Кіш та Січ часто використовуються як рівнозначні та взаємозамінні, на означення всього військового товариства козаків-січовиків. «Народ Січчю називав козацьке товариство з рівноправних членів» [22]. Тобто категорії Кіш Запорозький, Січ Запорозька, Військо Запорозьке, виступають рівнозначними тотожниками означаючи «військовий характер Запорозького товариства» [22]. Але, це не заперечує інших категорій значень слів Кіш та Січ, зокрема, коли кошем зветься табір з возів в якому і перебуває саме військо-кіш, а Січчю – столиця де також перебуває військо-січ.
Наведемо ще деякі додаткові міркування щодо теми даного дослідження.
Різноманіття вітчизняних назв воїнів у нашого народу значна – вой, воїн, витязь, дружинник, ратник, гридень, лицар, боєць, боярин – боєць ярий, або ж білоруськомовний варіант вояр – вой ярий, що не виключає попереднього, богатир – бога-тур, божий тур (подібне до яр-тур, ярісний тур), польський письменник С. А. Сарницький в «Описі Польщі» (1585 р.) пише, що русини героїв своїх звуть «богатирями», тобто напівбогами [44], і до сих пір у польський мові збережене наше первинне значення категорії bohater – герой [33;30]. В цей же ряд синонімів категорії кшатрій вітчизняного походження входить і назва козак.
Додатковий штрих. Богатиря Іллю Муромця билина, та і сам себе він в ній, називає «козак». «Ой ти, славний богатир та святоруський. Ой же старий козак ти Ілля Муромець. Є я старий козак та Ілля Муромець» [6;44,45]. У билині Проводиться паралель між категорією богатир та козак, як тотожними.
Можливо, довгий час слово козак було лише одним з багатьох варіантів, на означення певної категорії воїнів, а коли прийшов «зоряний» час то ця назва вийшла на історичну арену та стала означенням для більш широкого кола воїнів.
Виходячи з вищезазначеного, можна узагальнити, що концепт «козак» має етимологію вітчизняного походження і може розцінюватись лише як витвір культурно-мовного середовища розвитку нашого народу – русів.
Розуміння походження та змістового значення концепту «козак» у вітчизняному форматі допоможе у баченні козацтва, за змістом свого виникненням, як виключно вітчизняного військового явища, джерела повноцінного функціонування держави з прадавніх часів через систему збройних сил, які і є гарантом державності.
Підводячи підсумок, можемо зазначити, що етимологія концепту «козак», як і саме явище козацтва, є одвічним, орійсько-руським за походженням, змістом та сутністю. Відповідно, слово «козак» похідне від назви варни воїнів – кшатріїв. Знання етимології концепту «козак» в значній мірі є джерелом перспективного, більш точного відшукання та вирішення питання виникнення та формування козацтва.
|
