Колядки
Велике та до кінця нерозгадане явище світового масштабу – українська мова. Де вона виникла, як розвивалася, що означають деякі її малозрозумілі, навіть для українців, слова? На всі ці питання важко відповісти не тільки простому її користувачу, а навіть і науковцю. У вченому середовищі про походження великої частини українських слів пояснення дуже прості – вони запозиченні з інших мов. Створюється таке враження, що в ті далекі-далекі часи існували засоби масового зв’язку і передача нових запозичених слів була дуже швидкою і мала силу наказу, який повинні були виконувати всі предки українців «… від Сяну до Дону». Важко погодитися на те, що колись були надто масові запозичення слів інших племен, оскільки мова вважалася даром богів, а в кожного племені був свій бог. Запозичувати слова з інших племен означало б зраджувати свого бога.
Те, що українська мова має дуже давнє коріння, підтверджується текстами етнічнічних колядок, щедрівок та веснянок українців. Проводячі їх аналіз можна стверджувати, що найдавніші з них мають не менш як трьохтисячний вік. Поглянемо на дві веснянки. Те, що в них присутні імена богів: Лада, Перун, Купало, Дажбог є доказом того, що їхній вік становить півтори тисячі років. [Перші три веснянки взяті з праці професора І. П. Ющука «12 фактів про давність української мови»]
Гей, око Ладове, ніч пропадає,
Бо око Лада з води виходить,
Ладове св’ято нам приносить.
Гей, Ладо! А ти, Перуне,
Дай дочекати Ладі Купала.
Щоб зрозуміти суть цієї колядки треба розуміти її філософські терміни. Ткрмін «Лад0″, «Лад»- це космос, чоловіче начало. Термін «Лада» — це Земля, жіноче начало. «Леле» — дитина, «око Ладове» — Сонце. Тоді колядка має цілком зрозумілу суть:
Гей, око Космосу (сонце), дитя космічне,
Гей, око Космосу (сонце), ніч пропадає (зменшуеться),
Бо око Космосу (сонце) з води виходить,
О Космос! А ти Перуне,
Дай дочекати Ладі (землі) Купала.
Всі українські колядки надзвичайно місткі й своєю історичною та географічною інформацією та потребують ґрунтовного дослідження. Цінна є і вказана колядка, дуже багато дають інформації перші два рядки першої веснянки:
«Гей, око Ладове, ніч пропадає,
Бо око Лада з води виходить»
Цілком зрозумілим є те, що оком Ладовим тут названо сонце. А тому спираючись на вислів «Бо око Лада з води виходить» можна зробити висновок, що веснянка була написана жителями нижнього Подунав’я чи Подністров’я. Враховуючи кривизну земної поверхні, тільки люди, що знаходилися на західному березі Руського моря (Чорного моря) і то на відстані не більше 100 кілометрів, могли бачити як зранку, зі східної сторони виходить з води сонце. Можна тільки уявитицю цю красу синьо-жовтого світання.
Хочеться привернути увагу і на останній рядок — «Дай дочекати Ладі (землі) Купала». В ті часи на свято Купала молоді дозволяли мати статеві контакти. Тих з дівчат які вагітніли, восені забирали заміж і вони на квітень, травень народжували дітей. А тепер порівняемо імя римського бога кохання — КУПідон і нашого КУПало і український вираз «зводити молодят до купи». Іще одне, Грецьке слово «космос» означає порядок тут в колядці термін «лад» означає космос і слово лад в українській мові також означеє порядок.
Інша веснянка:
Ой ти, соловейку, ти ранній пташку,
Ой чого так рано із вир’їчка вийшов?
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав,
З правої ручейки й ключики видав,
З правої ручейки ― літо відмикати,
З лівої ручейки ― зиму замикати.
До другої, більш давньої, група пісенних творів можна віднести колядки в яких обожнюються небесні світила та природні явища. Дані колядки свідчать про розуміння українцями циклічності природи та річних періодів сонячної активності:
Чи спиш, чи чуєш,
Господаречку,
У своїм домочку
На Новий рік, на Новий рік?
Підем орати, підем сіяти
Яру пшеницю
На Новий рік, на Новий рік.
Поглянемо на наступну колядку:
Стоїт же, стоїт нова світленька,
А в тій світлоньці тисовий столик.
При тім столику три гості сидят,
Три гості сидят, три товариші:
Єдєн товариш — ясне сонечко,
Другий товариш — та місяченько,
Третій товариш — та дробен дощик.
Сонце же мовит: “Нема над мене.
Як же я зійду в неділю рано,
Зогрію ж бо я гори й долини,
Гори й долини, поля й дуброви,
Морози спадут, а роси станут”.
Місяць же мовит: “Нема над мене.
Як же я зійду разом з зорями,
Урадуют се гості в дорозі,
Гості в дорозі, войська в обозі”.
Дробен дощ мовит: «Нема над мене.
Як же я піду три рази мая,
А зрадує се жито, пшениця,
Жито, пшениця, всяка пашниця,
Будут снопоньки, як повозоньки,
будут копоньки, яко звіздоньки”.
Для нас, хліборобів скіфського краю (степової зони), ввесь текст вказаної колядки є досить зрозумілим та рідним по духу, але особливо близьким та знаковим є вислів «Як же я піду три рази мая». Як і тисячі років тому ми теж просимо бога щоб він послав нам у маю хоча б два гарних дощу і тоді наші ниви, від краю до краю, будуть наповнені золотим українським колоссям. Зважаючи на данний вислів можна припустити, що колядку створили хлібороби які проживали в північно-західному Причорномор’ї, що є зоною ризикованого землеробства.
І остання група – це дуже давні колядки які розповідають про створення світу, в них немає згадок будь-яких богів, творцями всесвіту є птахи-деміурги – голуби та соколи.
ГОЛУБ→Лос-Кий→Бог-Л-У –він є богом людей укрів.
СОКІЛ→Лос-К-У→Хоіл→Л-Бог – сокіл є вмістилищем розуму (Лос) чоловіків укрів, і він втілення людського бога.
Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі,
А полем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати:
- Та спустимеся на дно до моря,
Та дістанемо дрібного піску,
Дрібний пісочок посіємо ми.
Та нам ся стане чорна землиця,
Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми.
Та нам ся стане ясне небонько.
Ясне небонько, світле сонінько,
Світле сонінько, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, срібні звіздочки.
В даній колядці вираз «Коли не було з нащада світа» означає — коли не було майбутьного світу. Як бачимо слово «нащадо» дуже давне і в нашій мові воно не збереглося але є його похідна форма — «нащадки» а в россиян воно представлене як «чади» «домочадци».
Нижче вказану колядку можна взагалі віднести до трипільського періоду тих часів коли центром розселання наших предків був Дунай:
Стояла сосна серед Дунаю.
На тій соснойці сив сокіл сидів.
Крильцями стрі’пав, в Дунаєць упав.
Вийшов він відтам третього року.
Виніс він відтам троє насіння.
Перше насіння — чорна землиця.
Друге насіння — яра пшениця.
Третє насіння — зелена трава.
Чорна землиця — хпіб ізродиться.
Яра пшениця — для коровайця.
Зелена трава — для худобоньки.
Що ще привертає увагу в українських народніх піснях практично не згадується ріка Дніпро. Як правило оспівується тільки Дунай, навіть у «Слові о полку Ігоревім»
Звичайно ж така часова періодизація нароних творів умовна, оскільки в тексти ранніх колядок, щедрівок чи веснянок могли додаватися сюжети більш пізніх часів.